Червень 2020
Т. Манн
Манн Томас (1875—1955) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії (1929).
Основні твори: «Будденброки» (1901), «Тоніо Крегер» (1903), «Чарівна гора» (1924), «Маріо й чарівник» (1930), «Доктор Фаустус» (1947).
Народився Томас Манн 1875 р. в родині сенатора в м. Любеку. Після смерті батька мати з дітьми переїздить до Мюнхена. Літературою хлопець захоплювався ще в гімназійні роки. Перша друкована новела «Падіння» приносить успіх й рішення займатися літературою. Перший роман «Будденброки» (1901) робить Манна знаменитим — твір 1929 р. відзначено Нобелівською премією. У період Першої світової війни Томас Манн переживає духовну кризу, пов’язану з мілітаристськими настроями в Німеччині. Спочатку він розглядав війну як засіб, здатний врятувати німецьку культуру від буржуазної цивілізації, але згодом до влади прийшли фашисти. їхній культ насильства й жорстокості змусив письменника виступити проти ідеології німецької влади. Після цього Томас Манн змушений був емігрувати спочатку в Швейцарію (1933), а потім — у США (1938). Під час Другої світової війни він веде цикл передач, де звертається до німецького народу із закликами до опору фашистському режиму. У 1955 р. письменник помер у Цюриху. У першому романі «Будденброки» Томас Манн заявив про свою небайдужість до соціальних проблем сучасності. Твір мав підзаголовок «Історія загибелі однієї родини», але він виходить за межі хроніки: історія занепаду однієї родини сприймається як історія людства, сповнена страждань. Улюблена письменником тема мистецтва і митця представлена у новелах «Трістан», «Тоніо Крегер» (1903), «Смерть у Венеції» (1913). Проблема інтелектуальних пошуків істини є основною у філософському романі «Чарівна гора» (1913—1924). Антифашистська тема у творчості Томаса Манна започаткована у творі «Маріо й чарівник» (1930). Варварство, дикунство, жорстокість автор засуджує у своїх творах «Йосиф та його брати» (1933—1943), «Лотта у Веймарі» (1939), «Доктор Фаустус» (1943—1947). Особливу увагу письменник приділяє бюргерству, яке, на переконання автора, було шляхетнішим, інтелігентнішим порівняно з іншими соціальними групами. У новелі «Маріо й чарівник» Томас Манн подав зразок бунту маленької людини проти сильної особистості. Закликав до протесту проти політичних «гіпнотизерів», здатних зомбувати цілі народи. В основу твору покладені реальні події, що відбувалися влітку 1926 р., коли письменник разом з родиною проводив літні канікули в Італії. Вигадкою письменника став фінал твору — убивство гіпнотизера. Новела, видана 1930 р., стала художнім фактом, що засвідчив «масове зачумлення» людей антигуманною ідеологією у різних країнах Європи (зокрема — в Італії та Німеччині).
Т. Кобринська
Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області. Вона походила з висококультурної священичої родини Озаркевичів, яка здавна тягнулася до творчості.
Дід Наталії – Іван Озаркевич був визначним культурним діячем, меценатом, знаним у Галичині аматором театру, знавцем і шанувальником української творчості. Батько не тільки був священником, але й письменником. Його п’єси і переклади друкувалися в тогочасних альманахах.
Наталія належала до того покоління українських жінок, які не мали права навчатися у вузах і тому освіту здобула вдома. Своєю вчителькою вона називає просту селянку – няню, яка прищепила їй, трьом братам та молодшій сестрі любов до рідної землі, пісень, народної творчості. Перші знайомства Наталії Озаркевич починалися з книг, які вона змалку любила. Під керівництвом свого батька вона вивчала українську, російську, польську, німецьку та французьку мови.
1874 року Наталія вийшла заміж за молодого священника Теофіла Кобринського. Її обранець був не лише добрим душ пастирем, а й засновником української міщанської читальні і хору, займався збиранням фольклору. Після одруження життя Наталії пішло новим руслом. Юна дружина стала вірною помічницею в подорожах селами Прикарпаття, допомагала записувати пісні, колядки, перекази. Але на сьомому році подружнього життя важка хвороба звела зі світу Теофіла Кобринського.
Після смерті чоловіка 26-літня вдова покинула Снятин і переселилася до батьків у Болехів. В 1882 році Наталія разом з батьком – послом державної ради – їде до Відня. Там вона познайомилась з Остапом Терлецьким – публіцистом, літературознавцем, який підтримав її морально і заохотив до літературної праці.
В цей час з’являються перші оповідання Н. Кобринської – «Пані Шумінська» та «Задля кусника хліба» (1883), про які схвально відгукнувся І.Франко. Вдала спроба пера заохочує Н.Кобринську серйозно зайнятися літературною творчістю. Починається її творчий злет, який триватиме понад тридцять років, котрі вона прожила в Болехові.
Н.Кобринська стає досить помітною постаттю у колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Свою літературну і суспільно-культурну діяльність вона присвячує питанням розкріпачення жіноцтва та рівноправності жінок з чоловіками в усіх сферах діяльності.
Жіноча доля стала тією проблемою, якій Кобринська вирішила віддати свою енергію і талант. Саме вона стала організатором жіночого руху в Галичині. 7 жовтня 1884р. в Станіславові за її ініціативи зібралася група жінок, щоб обговорити статут майбутнього товариства. Тоді ж і було створено «Товариство руських женщин», головою якого стала Н.Кобринська. Вона своїми ідеями запалювала жінок міста, організовувала гуртки по вивченню практичних питань.
Н.Кобринська поставила собі за мету впливати на розвиток жіночого руху через літературу. Друкувала твори жіночого пера в альманахах «Перший вінок» та «Наша доля». На формування естетичних та художніх поглядів Н.Кобринської особливий вплив справили І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький. Зокрема І.Франко був редактором альманаху, опікувався його друком, рекомендував твори.
В цей час виходять основні збірки письменниці – «Дух часу» (1898), «Казки» (1904), «Ядзя і Катруся» (1904) та інші оповідання. У своїх творах вона відображає трагізм жіночої долі, її залежність від моралі, а також зображує зубожіле галицьке село і багатий панський двір.
У серпні 1899р. здійснилася давня мрія Н.Кобринської побувати «на Великій Україні». Зі своєю подругою О.Кобилянською вона відвідала Київ. Тут вона зустрілася з відомими діячами української культури М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах «У І. Нечуя-Левицького» та «Із подорожі по Україні».
Перша світова війна безпосередньо втрутилась в життя письменниці. В 1915р. Н.Кобринську звинуватили в шпигунстві на користь Росії і заарештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, закінчила б вона свій шлях у австрійському концтаборі.
У 1918р. Н.Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «Полишений», «На цвинтарі», «Свічка горить», «Брати», «Каліка».
В останні роки життя письменниця дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.
Повертаючись зі Львова, Н.Кобринська в дорозі заразилася тифом і померла 22 січня 1920 року. Тихо, спокійно лягла в болехівську землю, сказавши свій заповіт: «Мене вже серце не болить…»
А. Сент-Екзюпері
Антуан де Сент-Екзюпері народився у Франції 29 червня 1900 року. Його графська сім'я проживала в Ліоні. Антуан закінчив єзуїтську школу, потім навчався в швейцарському пансіоні католиків. У 1917 році юнак став студентом Паризької школи образотворчих мистецтв, вступивши на факультет архітектури.
У 1921 році його призвали на службу в армію. Там він захопився заняттями на курсах пілотів. Антуан займався письменництвом і переїхав жити до Парижа. Оскільки заробляти написанням книг він не зміг, то працював продавцем книг і торговцем автомобілями. Наступним місцем його роботи стала авіакомпанія «Аеропосталь». Там, починаючи з 1925 року, він працював пілотом, який доставляв пошту в країни Африки. За 2 роки йому запропонували очолити аеропорт Кап-Джуба в Сахарі, а потім він став начальником відділення тієї ж авіакомпанії в Буенос-Айресі.
У 1931 році Антуан де Сент-Екзюпері знову повернувся до поштових перевезень, а потім працював льотчиком-випробувачем. Середина 1930-х років відзначена в біографії Екзюпері любов'ю до журналістики. Саме в ролі кореспондента він побував у багатьох країнах. Зокрема, відвідав Іспанію під час війни. Свою найвідомішу книгу «Маленький принц» він написав у США.
31 липня 1944 року письменник загинув під час розвідувального польоту.
