Жашків – місто на підземних ходах
а старою легендою, колись давно, за часів половців було селище Торчеськ. Руські князі постійно сперечались за ці землі. Багато битв було саме в цьому місці, багато крові пролилось і врешті-решт Торчеськ стерли з лиця землі. Згодом тут поселились інші люди. Вони обгородили своє поселення високим частоколом, насипали земляний вал, але на це поселення Городище (наразі один з районів сучасного Жашкова, до 1956 року Городище було окремим селом) прийшли інші нападники – орди диких татар, які ще з більшою жорстокістю знищили місто, вирізавши майже всіх його жителів. Ще довго залишалась ця місцина безлюдною і не заселеною.
Козак на ім’я Жашко оселився на безлюдді, знехтувавши страшними переказами. Волинський козак, оселився тут не сам, а з молодою дружиною. Був він найгарнішим парубком на Волині, але бідним. Покохав красуню, доньку знатних панів. Батьки нареченої були проти цього шлюбу, тож молодята вирішили таємно одружитись і втекти.
Зрештою вони побудували хатину й стали господарювати. Згодом в чистому полі виріс хутір, де довкола буяли поля з житом і пшеницею. А подорожні чумаки питали: “Чий то хутірець”, і чули у відповідь: “Жашків”.
Люди, дивлячись на поля Жашка, бачили, які гарні й родючі тут землі, то й стали і собі селитися поруч. Люди зводили хати довкола хутора Жашка й теж засіювали свої поля, згодом прославивши цю землю, яка досі має славу родючої і хліборобської.
Так каже легенда. А щодо наукових історичних фактів про Жашків розповідає Олександр Йосипович Тютюнник – директор Жашківського історичного музею.
“Одна із загадок Жашкова – це підземні ходи, на яких стоїть містo. Люди називають їх конокрадськими, але це не зовсім правильно. Це підземні ходи, якими колись користувались конокради. Такі підземні ходи є не тільки в Жашкові, а й у багатьох містах України, як, наприклад, Полтава, Кам’янець-Подільський, Умань, Полонне Хмельницької області й інших. Ніхто точно не знає, коли вони виникли. Ходи однозначно зроблені задля захисту від набігів грабіжників, а саме татарських орд, адже саме від татарських набігів потерпала Україна. Особливо багато їхніх набігів було в XVI столітті. Ходи – це спосіб заховатися від навали й також стратегічно-оборонний спосіб. Таким ходом могло пройти військо, щоб із тилу вдарити по ворогу.
А вже потім цигани-конокради почали користуватися цими ходами, переправляючи коней з уманського базару.
1 з 3
На жаль, ми не маємо можливості дослідити ходи в повній мірі. Ми завели спеціальну книгу, куди схематично вносимо всі провалля в місті, щоб зрозуміти, куди саме тягнуться ходи. Але схема проваль, якщо розмістити їх на мапі, постає настільки хаотичною, що докорінно важко розібратися в цих підземних лабіринтах. Я безпосередньо був в одному підземному ході. Його знайшли під час копання котловану місцевим жителем. Земля під котлованом провалилася, господар показав підземелля мені, як історику.
Підземелля на глибині 5-6 метрів, глина тут дуже тверда, то стіни підземних ходів міцні. Ніяк не облаштовані всередині, глиняні ходи мають сфероподібну стелю, таку високу, щоб коні могли спокійно проходити ними. За шириною ходи різні: є вузькі, а є і такі, що дві підводи можуть розминутись при зустрічі. По стінам котловану є спеціальні ніші для свічок і навіть задимлені ними місця, які й досі чітко видно.
Одним словом, не треба довго шукати провалля в Жашкові, достатньо почати рити котлован під будівництво, і ось ви вже дослідник чергового підземелля.
Жашків ніколи не був багатим містом. Це місто хліборобів і трударів. За спогадами Докії Гуменної (1904-1996), української письменниці, яка народилася в Жашкові, потім переїхала до Нью-Йорку, де й померла, наприкінці XIX століття хати тут були під солом’яними дахами, то й пожежі були частим явищем. Жашківські чумаки водили волів до моря в Крим, із собою везли різноманітний крам (дьоготь, сало, мед, дерев’яні вироби й інше), додому привозили рибу, сіль та інші продукти. Щоб свіжа риба не зіпсувалась дорогою, її загортали в кропиву). Гроші були дорогі, тож розраховувались натурою. Пара волів коштувала 3 карбованці, отже чумацтвом займалися переважно заможні люди”.
Наразі до Жашкова, як на історичну батьківщину, приїздять євреї, адже колись саме євреї складали половину населення міста. Відповідно до даних 1860 року, у Жашкові з 5 тисяч населення євреї становили 2,5 тисячі. Вони тут здебільшого торгували, адже місто розташоване на перетині торгових шляхів. Тоді в місті було три синагоги й дві церкви. Синагоги та церкви знищили більшовики.
Самуель Крамер (1897-1990), один із провідних шумерологів світу, який народився в Жашкові, писав у своїх спогадах: у 1907 році єврейські сім’ї були змушені виїхати з Жашкова під загрозою погромів з боку царської влади. У Жашків приїздив його син, він шукав хату свого батька, привіз із собою схему міста 1919 року. Цієї хати вже немає, але як виявилось, хата Крамара була неподалік середмістя.
Потім, за знайденими в архівах даними, єврейські погроми повторювалися в 1919 році. Євреїв, які не виїхали до війни, розстріляли нацисти.
І це лише маленька частина історії одного райцентру на перетині торгових шляхів. Жашків – місто, із таємничою історією і не менш цікавим сьогоденням.
