Про кризу самоідентифікації
Карантин нас змусить фокусуватися на внутрішньому просторі. Ми будемо запитувати себе: «А хто ж я без всіх цих зовнішніх контактів і регалій?». У мене є версія, що ця криза для нас стане сенсотворчою. Помічайте свої реакції: що зі мною відбувається, коли я випадаю з цієї звичної круговерті, наскільки я залежний?
Коли будь-яка людина каже «мені ніхто не потрібний» і «я без цього не можу», це говорить про стани протозалежності або залежності. «Мені ніхто не потрібен» — це про те, що я не можу сформувати стосунки у близькості. У здоровому стані ми кажемо: «Я можу без цього, але мені з цим добре». Так у нас є елемент вибору. Перше питання — дослідити, від чого я залежу. Від контактів, лайків, від відчуття своєї значущості?
- Зараз час, коли треба частіше собі говорити: «Я молодець», «Я хороша мама».
Зараз час створювати нову Конституцію родини. Коли дитині виповнюється 3 роки, після того, як вона почала казати «я», у її житті з’являються права та обов’язки. І ми пишемо новий кодекс того, що у сім’ї прийнято, що — ні. Хороший час зараз навчитись розрізняти претензії та донесення своїх потреб.
Мені дуже подобається метод ненасильницького спілкування, який винайшов Маршал Розенберг (книга «Язык жизни»). Там є перелік потреб і алгоритм, як ми розкриваємо свої потреби. Ми зараз у важких умовах: нас ніхто не вчив розрізняти свої потреби. Нам казали: «Хочеш — перехочеш». І ми самі не дуже вміємо доносити свої потреби до інших. Так, щоб це не звучало претензією.
- Криза виникає, коли ми живемо одне з одним в трикутнику. Не дивимось на партнера чи партнерку, а дивимось на проблеми дитини, її успішність в школі. Або ще варіант: він, вона, робота. А зараз у нас є можливість подивитись одне на одного.
