Шляхи формування іміджу соціального педагога

                                                                             Ніхто не може навчитися у людини, яка не подобається
                                                                                                                                                          Ксенофонт
Сучасне суспільство може розвиватися за умови засвоєння і застосування
етичних норм. Освіченість, вихованість, комунікабельність є найважливішими
рисами успішної людини. Трапляються випадки непорозуміння та відчуження у
молодіжному середовищі, спровоковані недостатньо сформованими
соціальними уміннями. Для їх формування необхідне у першу чергу
ознайомлення з основами етики соціально – педагогічної діяльності та історією
її розвитку. Засвоєння традиційних загальнолюдських моральних цінностей
сприятиме взаєрозумінню та взаємоповазі у будь – якому колективі. Саме тому
для виховання морально – етичної культури учителя важливо, щоб засвоєння
знань відбувалося не тільки шляхом наукового осмислення дійсності, але й
через вивчення великої культурної спадщини українського народу та інших
народів світу. Формування свідомості та регулювання моральних дій клієнта з
одного боку, і моральну діяльність службовців різних виховних інституцій та
соціальних установ з іншого. Саме тому етичний аспект соціально –
педагогічної діяльності зводиться до виховання морально – етичної культури.
Соціальний педагог виховує особистість у різних умовах: дитячий садок,
загальноосвітня школа, професійні училища, вищі навчальні заклади,
позашкільні заклади освіти, клуби та бібліотеки, інтернати, соціальні центри та
різні виправно – трудові установи. Таким чином, етика соціально – педагогічної
діяльності є структурним компонентом філософії і соціальної педагогіки як
науки та соціальної роботи як специфічної діяльності уповноважених органів
держави та різних об`єднань громадян. Імідж є складним соціально
–психологічним явищем, надає первинну інформацію про особистість (манери,
вигляд, одяг, самопрезентація), відбиває характерні риси професійної
діяльності. Імідж соціального педагога охоплює його соціальний статус та
соціальні зв`язки, психологічні особливості та якості. Учитель створює свій
власний позитивний імідж вже у процесі навчання. Вдосконалення технологій
іміджування безпосередньо стосується професійної компетенції майбутніх

учителів, оскільки позитивний імідж і здатність до адаптації поряд з рішучістю
і є головним ключем до успіху. Таким чином, імідж сучасного педагога – це
вибір моделі поведінки, яка приносить успіх. При цьому необхідним є
відповідність моделі поведінки діючому законодавству і правовим нормам;
урахування моральних критеріїв (чесність, щирість, доброзичливість); розвиток
моральних якостей, удосконалення манери спілкування.
Соціальний педагог ставить перед собою та клієнтами високі цілі:
формування моральних ідеалів, виховання глибоких моральних почуттів. На
початку цієї роботи важко відразу досягти таких цілей, але потрібно пам`ятати:
людина не народжується особистістю з найкращими моральними якостями
–оточення та взаємодія з соціальним середовищем формує її морально – етичну
культуру. Саме тому для формування професійних рис важливу роль відіграє
спроможність впливати на дії та почуття клієнтів соціальної роботи, здатність
знайти шлях до взаєморозумінння, прагнення допомогти людині у певних
ситуаціях.
Якою повинна бути допомога клієнтам соціальної роботи? Це і порада, і
думка, і, що найважливіше, – моральна дія, що спонукає особистість до праці,
до повноцінного життя. Головною причиною духовної кризи є відсутність
взаємної підтримки. І це тоді, коли існують благодійні фонди та державні
установи, які надають матеріальну допомогу. Мається на увазі є не тільки
підвищення розміру дотацій та пенсій, повноцінне забезпечення ліками та
одноразовими виплатами, а загальнолюдське прагнення допомогти. Саме така
взаємодопомога і є окрасою людського співіснування.
При вирішенні питання про необхідність етичних норм у соціально
–педагогічній діяльності, потрібно орієнтуватися на сучасні законодавчі
документи, які регламентують діяльність соціального педагога. Основні
документи – Конституція України, Загальна Декларація прав людини,
Конвенція про права дитини, Державна національна програма «Освіта»
(Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ
столітті, Концепція національного виховання, Концепція виховання дітей та
молоді у національній системі освіти; Закони України «Про освіту», «Про

дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно –
технічну освіту», «Про вищу освіту» та ін. В цих документах зазначається, що
соціальний педагог, орієнтуючись на мету та принципи освіти, закріплених у
законодавчій базі України повинен сприяти успішній взаємодії закладів різного
підпорядкування та сім`ї у вихованні особистості, її адаптації до соціальних
умов.

Формування іміджу педагога – вимога сучасності
 У суспільстві часто розмовляють про імідж політиків, імідж артистів,
імідж бізнесменів. Кожна професія має свою специфіку, але створення іміджу
необхідно працівникам усіх галузей, які у своєї професійної діяльності зв`язані
з людьми.  Про імідж вчителя як у нашому суспільстві, так і окремо у
освітньому середовищі, раніше не прийнято було говорити. Демократизація
суспільства та динамізм розвитку системи освіти вимагають формування
іміджу педагога в освітньому середовищі.
     Поняття «імідж» почали використовувати ще у часи Аристотеля. Аналіз
літературних джерел показав, що в Україні  термін «імідж» з`явився на при
кінці ХХ сторіччя. Воно походить від латинського «imago», тобто «імітувати»,
у перекладі з англійської мови означає «образ». Це слово не використовувалось
раніше, але імідж особистості формувався ще в далекому минулому,
утворюючи різні прізвиська, які формували уяву про особистість. Наприклад:
Іван Грозний мав імідж власного та суворого царю, Ярослав Мудрий мав імідж
прозорого та мудрішого правителя. Часто імідж асоціюється тільки з зовнішнім
виглядом, але це не правильний підхід.
Колись,  російський  письменник А.П. Чехов висловив думку: «У человека
должно быть прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли», Дейл Карнегі
писав: «Люди судят о нас на основании того, как мы выглядим, что мы делаем,
что и как мы говорим», А.С. Пушкін пише: «Быть можно умным человеком и
думать о красе ногтей». Таким чином, імідж людини складається на підставі
сукупності іміджоутворюючих факторів.
     «Можна зробити припущення, що поняття «імідж» в системі освіти
набуло актуальності в період становлення незалежності України та

переосмислення підходів до навчально – виховного процесу». Це ми бачимо під
час багатьох випадків. В першу чергу це вплив іміджу вчителя при виборі
навчального закладу для навчання. Батьки дітей, яких вони відправляють у
школу до першого класу, обов`язково цікавляться: «Хто буде першою
вчителькою у їх дитини?», «Чи можна віддати на навчання дитину саме цієї
вчительці?», «Чи треба шукати школу, де працюють більш
досвідчені вчителі?». Така ж проблема у батьків виникає і при переході до
середньої та старшої ланки, а саме: «Хто буде класним керівником їх дитини?»,
«Зможе чи вчителька знайти підхід до їх дитини,  правильно навчити та
виховати?» Тому на теперішньому етапі розвитку освіти, позитивний імідж у
освітньому середовищі,  вчителю, просто необхідний.
     Сучасні вчителі підтримують ідею формування іміджу учителя, але
більшість з них, не розуміє складових компонентів  іміджу.
     Для формування іміджу вчителю необхідно значно більше, ніж
спеціалістам інших професій тому, що саме вчителі формують імідж своїх
учнів. Вчитель для них – еталонна модель. Кожен вчитель повинен бути
яскравою особистістю, тому що завдяки своєї особистості, він зацікавлює
учнів, розвиває інтерес до свого предмету.
Педагог навчає учнів і тоді, коли мовчить, навчає своїм обліком, своєю
поведінкою, своїм відношенням до учнів. Облік вчителя – це не
тільки візуальний облік, але і жести, і манери, і комунікабельність, і
педагогічний такт, і мовна культура, і любов до дітей, і педагогічна
прозорливість, і  багато інших якостей, які є складовими професійного
педагогічного іміджу. М. Рудакевич влучно говорить про імідж, що «це не
просто зовнішня оболонка людини, хоча остання, безумовно, теж багато
важить. Достатньо згадати стару казку про кота в чоботях, який біг попереду
господаря і розповідав усім, який той багатий і могутній. Відомий бізнесмен і
політик наголошує, що без реального наповнення, яке стоїть за зовнішньою
оболонкою, вплив такого «іміджу» на оточуюче середовище рано чи пізно буде
зведений нанівець». Професійний педагогічний імідж вчителя – це  форма
самовиявлення індивідуального цілісного образу особистості учителя,  як

реалізатора потреб мікро- і макросоціуму в освітніх послугах,  при якій
виявляються найбільш виразні ділові та особистісні якості  відповідно до
статусу учителя та соціальної ролі у освітньому оточенні.
     «Психологічні механізми формування іміджу – це, по суті,
механізми  сприймання людини людиною… Механізмами сприймання людей, з
якими ми вже знайомі, є ідентифікація, рефлексія й емпатія.   «Якщо ми
запримітили в людині хоча б одну негативну рисочку, то наше ставлення до неї
може швидко змінитися. Тривожні «червоні лампочки» на внутрішньому пульсі
сигналізації примушують нас змінити своє ставлення, очікуючи на небезпеку.
Ми відчуваємо смутну тривогу або роздратування і кажемо собі: «Я знаю таких
людей, їм не варто довіряти». Тобто в першу чергу важливо знати, якою є для
нас та чи інша людина – «своєю» або «чужою», і тільки після цього ми
звертаємо увагу на її дії та оцінюємо їх».  
    Педагогічний імідж починається формуватися  при навчанні студентів у
педагогічних вузах, де закладаються перші паростки майбутнього вчителя, але
формування вчителя майстра та його іміджу в більшому ступені відбувається у
системі післядипломної педагогічної освіти, де вчитель розкриває усі свої
здібності шляхом постійного удосконалення свого  педагогічного
досвіду. Таким чином, актуальним та доцільним є необхідність перетворення
існуючої системи  розвитку педагогічної майстерності на більш досконалий
рівень по створенню механізму форматирування стійкого цілісного образу
педагога (педагогічного іміджу), який  забезпечить оптимальні умови для
навчання та виховання учнів. 

Типи педагогічного іміджу та аналіз

Визначено чотири вірогідних типи іміджу вчителя: збалансований,
суперечливий, інертно –напружений, спонтанно – інертно – пасивний. Останні
принципово не відрізнялись від типів іміджу вчителя – адміністратора.
Розглядаючи характеристику виділених типів слід зазначити, що
збалансований тип вирізняється з поміж інших високою вольовою регуляцією,
цілеспрямованістю мети, впевненістю, рішучістю, сміливістю, високим рівнем

домагань, оптимістичністю, адекватною самопрезентабельністю,
комунікабельністю.
Характерологічними особливостями суперечливого типу іміджу
особистості є, з одного боку, висока комунікативність, низька тривожність,
мотивація досягнення мети, емпатійність, конфліктність, спокійність,
уникнення труднощів, пасивність; з іншого – недостатність саморегуляції,
емоційної стійкості, зібраності, поступливості.
Інертно – напруженому типу іміджу властиві: висока мотивація, висока
тривожність, невпевненість, недостатньо виражена емоційно – вольова
регуляція та самопрезентація. У той же час йому притаманні: уважність до
людей, веселість, дружність, безпосередність, імпульсивність, рухливість,
експресивність, щирість, емоційна стійкість, соціальна сміливість, вільність у
спілкуванні.
Спонтанно – інертно – пасивний тип характеризується високою
емпатією, достатньою самопрезентацією, помірною емоційно – вольовою
регуляцією, водночас нерішучістю, стриманістю, невпевненістю.
Поглиблений аналіз типів із застосуванням факторного аналізу виявив,
що структура збалансованого типу в цілому врівноважена. У той же час у ній
чітко виділяється провідна роль емоційно – вольової спрямованості означеного
типу.
Суперечливий тип має чітку двополюсну будову з домінуванням
пристосованості соціального інтелекту та високої мотивації. У структурі
інертно – напруженого типу відмічено стійку будову за двома факторами:
еґоцентричності та самодостатності.
Спонтанно – інертно – пасивний тип характеризується нестійкою
будовою, де визначальними виступають комунікативність та творча
спрямованість. Отже, в структурі особистісних особливостей іміджу емоційно –
вольові, регулятивні, самопрезентативні якості є визначальними.

Педагогічна культура, як невід`ємна складова педагогічного іміджу
Соціальний педагог має справу з людиною та її оточенням. Успішність
контактів та професійної діяльності прямо пропорційно залежить від
рівнясформованості його професійно – педагогічної культури.
Педагогічна культура соціального педагога є інтегральною єдністю знань
умінь і особистісних якостей та цінностей, між яким існують певні зв`язки та
відношення, котрі формуються, реалізуються та вдосконалюється у
різноманітних видах соціально – педагогічної діяльності, визначаючи характер
останньої. Педагогічна культура містить професійний, особистісний та
соціальний компоненти.
Система знань: психологічні, педагогічні, соціальні, історичні,
культурологічні, правові .
Система умінь: економічні, екологічні, валеологічні, комунікативні,
прогностичні, діагностичні, професійна компетентність, педагогічна
майстерність, технологічна різноманітність.
Особистісні якості: організаційні, управлінські, групи якостей,
загальнолюдські, соціальні.
Особистісті цінності: духовні, матеріальні, соціальна перцепція,
соціальна відповідальність, загострене почуття добра та справедливості,
вихованість, культура поведінки, педагогічний такт, самоствердження.
Соціальний компонент: соціальна підтримка та захист, соціальна
допомога, милосердя, ввічливість, порядність, адекватна орієнтація в
соціальних умовах, обставинах, ситуаціях.
Гуманістична педагогічна позиція: співпереживання, захист, піклування,
підтримка, допомога, повага, терпимість, порядність, педагогічний такт,
комунікативність, емпатійність, повага та любов до людини, сприйняття її як
найвищої цінності.
Вказані компоненти визначають гуманістичну педагогічну позицію
соціального педагога.
Професійний компонент включає систему знань та систему умінь
соціального педагога.

Система знань, яка містить такі знання: психологічні, педагогічні,
соціологічні, методологічні, культурологічні, історичні, економічні, правові,
екологічні, валеологічні та інші.
Соціальний педагог повинен засвоїти методологічні, соціологічні,
політичні та історичні знання, а саме: основні історичні факти, дати, події та
імена історичних діячів; типологію, основні джерела виникнення та розвитку
масових соціальних рухів, форм соціальних взаємодій, фактори соціального
розвитку, типи та структуру соціальних організацій, їх аналіз; умови
формування особи, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи,
культури, розуміння ролі насильства та ненасильства в історії та людській
поведінці, моральниі зобов`язаня людини стосовно себе та інших людей; знати
специфіку роботи в різноманітному соціальному середовищі; мати наукове
уявлення про соціологічний підхід до трактування особистості, чинники її
формування в процесі соціалізації; основні закономірності та форми регуляції
соціальної поведінки; соціальні спільноти та соціальні групи.
На основі цих знань соціальний педагог повинен: ознайомитись з
основними вченнями в галузі соціальних, політичних, історичних наук, на
основі чого науково аналізувати соціальне значущі проблеми та процеси,
використовувати методи цих наук у різних видах професійної та соціальної
діяльності; мати цілісне уявлення про процеси та явища, котрі відбуваються в
суспільстві та природі; розуміти можливості сучасних наукових методів
пізнання природи, суспільства, особистості та володіти ними на рівні,
необхідному для вирішення завдань, що постають у процесі виконання
професійних функцій; висловлювати та обґрунтовувати свою позицію з питань
ціннісного ставлення до історичного минулого; виділяти теоретичні та
практичні, аксеологічні та інструментальні компоненти в підготовці й
обґрунтуванні політичних рішень, забезпеченні особистого внеску в суспільно
– політичне життя; збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про
соціальні проблеми дітей і молоді, людей похилого віку, уміти прогнозувати
напрями продуктивної діяльності дітей, молоді, людей похилого віку; уміти
забезпечувати посередництво між особистістю та сім`єю, між особистістю та

різними суспільними і державними інституціями; загострене почуття добра та
справедливості вихованість, культура поведінки, педагогічний такт,
самоствердження; розуміти можливості сучасних наукових методів пізнання
природи, суспільства, особистості та володіти ними на рівні, необхідному для
вирішення завдань, що постають у процесі виконання професійних функцій;
висловлювати та обґрунтовувати свою позицію з питань ціннісного ставлення
до історичного минулого; виділяти теоретичні та практичні, аксеологічні та
інструментальні компоненти в підготовці й обґрунтуванні політичних рішень,
забезпеченні особистого внеску в суспільно-політичне життя; збирати,
аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми дітей і
молоді, людей похилого віку, уміти прогнозувати напрями продуктивної
діяльності дітей, молоді, людей похилого віку; уміти забезпечувати
посередництво між особистістю та сім`єю, між особистістю та різними
суспільними і державними інституціями; обистістю та різними суспільними і
державними інституціями; володіти методикою і технологією соціального
прогнозування та проектування; володіти процедурою та методами соціальних
інновацій, творчо використовувати інновації в соціально – педагогічній
діяльності; володіти методами соціальної статистики; уміти забезпечувати
соціально – педагогічну діяльність врахуванням сучасної етнографічної та
демографічної ситуації.
Культурологічні знання: усвідомити, що таке феномен культури та її роль
у людській життєдіяльності; оволодіти способами надбання, збереження та
передачі соціальногодосвіду, базисних цінностей культури; знати форми та
типи культури, основні культурно – історичні центри та регіони світу,
закономірності їх функціонування та розвитку; історію України та її місце у
системі світової культури та цивілізації.
На основі цих знань організовувати: культурно – дозвільну діяльність
учнів, їх батьків, інших громадян як у сімейно – побутовому середовищі, так і в
інших закладах (центрах дитячої творчості, позашкільних закладах та ін);
оцінювати досягнення культури на основі історичного контексту їх створення:
бути здатним до діалогу як способу ставлення до культури та суспільства;

набувати досвід опанування культурою; застосовувати засоби ефективної
організації творчої діяльності дітей і молоді в навчально – виховному процесі
школи, позашкільних закладів, осередків соціальної роботи з різними
категоріями населення; озробляти заходи по організації вільного часу, науково
– технічної тахудожньої творчості.
Правові знання: знати основи української правової системи та
законодавства, організацію та функціонування судових і правоохоронних
органів; мати уяву про права та свободи людини та громадянина, їх реалізацію
у різних сферах життєдіяльності; знати правові та морально – етичні норми у
сфері професійної діяльності; усвідомити етичні та правові норми, що
регулюють взаємини людини та суспільства, людини та оточуючого
середовища, і враховувати їх, розробляючи екологічні та соціальні проекти;
знати норми сімейного, трудового, житлового законодавства та охорони
материнства і дитинства; знати основні державні документи з питань розвитку
освіти та виховання, соціального захисту дітей, молоді, людей похилого віку,
розвитку науки, культури та міжнаціональних відносин (Конституція України
як Основний Закон; Закон України «Про освіту», «Концепція про права
людини» та інші).
На основі цих знань: використовувати та укладати нормативні та правові
документи стосовно майбутньої діяльності; вживати необхідних заходів щодо
відновлення порушених прав; запобігати конфліктних ситуацій або вирішувати
їх на правовій основі; виявляти шляхи подолання міжособових конфліктів.
Економічні знання: знати макропропорції та їх особливості, ситуації на
макроеконо – мічному рівні, суть фіскальної, грошово – кредитної, соціальної
та інвестиційної політики;
мати знання про основи виробничих відносин і принципів управління з
урахуванням технічних, фінансових та людських факторів. их, фінансових та
людських факторів.
На їх основі: аналізувати в загальних рисах основні економічні події в
своїй країні та за її межами; знаходити та використовувати інформацію,
необхідну для орієнтування в основних поточних проблемах економіки.

Екологічні знання: знати особливості соціальної екології; мати уяву про
методи оцінки стану оточуючого середовища.
На їх основі: володіти екологічною культурою.
Валеологічні знання: мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя та
основи фізичної культури.
На їх основі: проводити фізкультурно – оздоровчу діяльність в школі, за
місцем проживання, сімейно – побутовому середовищі, позашкільних закладах
і центрах дитячої творчості; володіти навичками фізичного самовдосконалення.
Психологічні знання передбачають усвідомлення: основних
закономірностей розвитку особистості; основних психічних функцій та їх
фізіологічних механізмів; співвідношення природних і соціальних факторів у
становленні психіки; розуміння значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а
також підсвідомих механізмів, у поведінці людини; вікових та індивідуальних
особливостей людини; методів психолого-педагогічної діагностики розвитку
дітей різного віку та їх оточення;
На основі цих знань: давати психологічну характеристику особи (її
темпераменту, здібностей); давати інтерпретацію власного психічного стану;
володіти найпростішими способами психічної саморегуляції; надавати
психологічну допомогу дітям і їх батькам; здійснювати психокорекційний
вплив на дітей і молодь, які перебувають укризовому стані та конфліктних
ситуаціях.
Педагогічні знання передбачають оволодіння: основами загальної
педагогіки (цілі, принципи, зміст, форми, методи, засоби освітньо – виховної
роботи у соціальну середовищі, школі, сім`ї); формами, засобами та методами
педагогічної діяльності; сучасним станом і тенденціями розвитку дитячих і
підліткових спілок, рухів, організацій, їх вплив на особистість; функціями,
правами, системами державних установ, інститутів, громадських, релігійних
організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління;
основами педагогічної майстерності; «різними формами соціально –
педагогічного впливу на особистість, різні категорії дітей, молоді, людей
похилого віку; основами родинної педагогіки, сімейного виховання;

інформацію про національні особливості побуту та родинного виховання,
народні традиції регіонів.
На основі цих знань: застосовувати засоби ефективної організації творчої
діяльності дітей і молоді в навчально – виховному процесі школи,
позашкільних закладів; допомагати сім ям у розвитку Інтелектуальних,
морально – естетичних, фізичних якостей їх дітей; здійснювати педагогічне
керівництво процесом виховання дітей у родинах; аналізувати навчально-
виховні ситуації, визначати та розв`язувати педагогічні задачі; вести
дослідницько – аналітичну, науково –педагогічну та практичну діяльність на
різних об`єктах професійної діяльності.
На основі оволодіння вказаними видами знань соціальний педагог
повинен: вказаними видами знань соціальний педагог повинен: вільно володіти
державною мовою України; на науковій основі організовувати свою справу;
володіти культурою мислення, знати її загальні закони; уміти в письмовій чи
усній формі логічно оформити свої думки; володіти комп`ютерними методами
збирання, зберігання та обробки інформації, що застосовується у сфері його
професійної діяльності; користуватися правилами мовного етикету; вести
бесіду – діалог загального характеру іноземною мовою; освоїти зміст
підручників, програм для загальноосвітньої школи, методику використання
різних видів наочності, ТЗН, комп`ютера; використовувати методи розв'язання
завдань під час визначення оптимальних співвідношень параметрів різних
систем; уміти на основі системного підходу будувати та використовувати
моделі для їх якісного та кількісного аналізу; ставити мету й формулювати
завдання, пов`язані з реалізацією професійних функцій; використовувати для їх
розв`язання методом вивчених наук; уміти в умовах розвитку науки та мінливої
соціальної практики робити переоцінку нагромадженого досвіду, аналіз своїх
можливостей, здобувати нові знання, використовувати сучасні інформаційні
освітянські технології; підвищувати кваліфікацію та рівень професіоналізму,
вдосконалюватися в оціально – педагогічній діяльності; кооперуватися з
колегами, колективом, ознайомлюватися з методами управління;
організовувати роботу виконавців, знаходити й приймати управлінські рішення.

Система знань передбачає також сформованість системи умінь:
комунікативних, прогностичних, діагностичних, організаційних, управлінських.
Вони допомагають зробити знання дієвими, перевірити важливість,
необхідність, міцність знань, вільно орієнтуватися в соціальних ситуаціях,
приймаючи правильні рішення. Професійні знання та уміння формуються при
вивченні відповідних дисциплін. Так, наприклад, плани зарубіжних коледжів і
університетів включають цілий блок дисциплін, метою яких є формування
умінь спілкуватися, діяти спільно, вести переговори та дебати, брати інтерв`ю,
готувати публічні виступи, виступати в різних аудиторіях і т.ін. У Росії є така
дисципліна як «Основи мовної комунікації», котра допомагає формувати у
студентів уміння вислуховувати іншу людину (дитину, дорослу людину),
адекватно інтерпретувати текст її листа (заяви, прохання, скарги та ін.) і
складати відповідні документи з метою соціальної підтримки, переконливо
проводити бесіду з людиною або переговори з чиновником по захисту
соціальних прав.
Про сформованість професійного компоненту (системи знань і системи
умінь) свідчить професійна компетентність педагога, його педагогічна
майстерність і технологічна різноманітність при вирішення соціальних
конфліктів, завдань, ситуацій. Особливо важливими є особистісний компонент
педагогічної культури соціального педагога, який дозволяє йому ефективно
здійснювати свою професійну діяльність. Цей компонент надає можливості:
бути поінформованим про різні соціальні групи населення та їх особливості;
собливості; передбачати наслідки своїх дій; уміти контактувати з різними
категоріями людей («важкими» підлітками, дітьми сиротами, інвалідами,
людьми похилого віку та ін.); бути професійно тактовними (викликати
симпатію у людей, їх довіру, дотримуватися професійної таємниці, виявляти
делікатність у інтимних питаннях життя іншої людини та ін.); мати емоційну
стійкість при усіх колізіях, невдачах, складностях у роботі, сумлінно
виконувати свій обов`язок, проявляючи спокій, доброзичливість, увага до
людини.

Особистісні якості можна поділити на чотири групи

До першої групи відносять ті, котрі використовуваються професійною
діяльністю соціального педагога:
психічні процеси (сприйняття, пам`ять, уява, мислення: гнучкість,
варіативність, самостійність, критичність, продуктивність); психічні стани
(втома, апатія, стрес, тривожність, депресія); увага стану здоров`я; емоційні
характеристики (стриманість; індиферентність); вольові характеристики
(наполегливість, послідовність, імпульсивність).
Другу групу особистісних якостей представляють індивідуально –
психологічні якості: стриманість; вимогливість; врівноваженість;
спостережливість; толерантність.
Третя група – екстравертивні якості: повага до людини;
комунікативність (уміння швидко встановлювати контакти з людьми);
доброзичливість; справедливість; альтруїзм; емпатійність (співчуття).
Четверта група особистісних якостей включає: готовність до
самовдосконалення; самоконтроль; самокритичність; самооцінку своїх вчинків;
стресостійкі якості (фізичну тренованість, самонавіювання, уміння
переключатися та керувати своїми емоціями).
Крім того, особистісний компонент має ціннісну складову, адже педагог є
носієм певних конкретних цінностей. Особистісні цінності – істотний чинник
соціальної регуляції взаємостосунків людей, поведінки індивіда, побудови
відносин. У зв`язку з тим, що педагог може безпосередньо впливати на духовну
сферу своїх вихованців, інших людей, його ціннісні орієнтації особливо
важливі. Адже останні є одним з стрижневих утворень, які визначають
цілісність, активну соціальну позицію особистості. Вони формуються при
засвоєнні соціального досвіду та мають прояв у цілях, ідеалах, переконаннях,
інтересах особистості. Чим багатша система цінностей педагога, тим більше
підстав для ціннісного обміну в міжособистісних стосунках.
Отже, система особистісних цінностей педагога включає цінності:
загальнолюдські (Істина, Краса, Справедливість), посеред яких
найважливішими є Людина, Щастя Людини, Свобода Людини; соціальні

(родина, нація, держава); цінності духовного життя та культури (наукові
знання, моральні й естетичні цілі, уявлення, погляди); матеріальні.
Необхідно зазначити також, що виховання на основі засвоєння певних
цінностей – головний напрям у формуванні особистості, її духовного світу та
духовної культури. Тому й необхідно приділяти особливу увагу розвиткові
цінностей майбутнього вчителя. понент є стрижневим у формуванні
педагогічної культури вчителя, оскільки він зумовлює його вихованість, високу
культуру поведінки, педагогічний такт, сприяє самоствердженню особистості,
усвідомленню власного «Я».
Виділяють соціальний компонент педагогічної культури вчителя. У
першу чергу виділяємо в ньому соціальну перцепцію професії, сприйняття її
суспільної значущості, престижу. Установки й стереотипи, які сформувалися,
мають вплив на формування педагогічної культури вже на перших етапах її
розвитку. Проте, враховуючи стійкість установок і стереотипів, їх вплив на
педагогічну культуру, має пролонгований характер. І соціальні установки, і
соціальні стереотипи мають об`єктивний вплив на формування культури
вчителя. Говорячи про формування педагогічної культури, аналізують її місце в
низці таких понять як «статус» і «престиж». Система статусів, яких набуває
особистість у соціумі, впорядковує і регулює її взаємодію з іншими людьми.
Престиж доповнює вплив особистості соціально – психологічної підтримкою,
але в той же час, оскільки пов`язаний з психологічними явищами, може
знижувати реальний стан педагогічної культури соціального педагога. Існуюча
тенденція відношення суспільства до діяльності вчителя, розуміння її цінності,
суспільного статусу потенційно впливає на процес формування його відносин у
вигляді довіри до вчителя, котра змінюється зі зміною соціальної перцепції.
Крім того, соціальний компонент включає: особисту та соціальну
відповідальність; загострене почуття добра та справедливості; соціальна
підтримка та захист; соціальна допомога; милосердя; почуття власної гідності
та поваги до іншої людини; толерантність; ввічливість; порядність; готовність
зрозуміти інших і прийти їм на допомогу; емоційну стійкість; візуальність
(зовнішня привабливість людини); красномовність (уміння переконувати

словом); особисту адекватність за самооцінкою, рівним домагань і соціальної
адаптованості.
Вказані компоненти педагогічної культури визначають гуманістичну
педагогічну позицію соціального педагога, а саме: співпереживання за іншу
людину, її долю, взаємовідносини з іншим людьми та суспільством; захист прав
людини, від посягання на її гідність; піклування про своїх клієнтів; підтримку
та допомогу в стресових, конфліктних ситуаціях (психологічна, моральна,
матеріальна, фізична), у працевлаштуванні; повагу до людини, ставлення до неї
як найвищої цінності; терпимість у роботі з клієнтами; порядність у стосунках з
клієнтами та колегами; педагогічний такт; комунікативність (позитивний вплив
на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоціумі, робота в
умовах неформального спілкування та ін.); емпатійність (відчуття настрою
людини, виявлення її установок і сподівань, співпереживання її потребам).
Отже педагогічна культура є невід`ємною складовою педагогічного
іміджу.
Особистісні якості – важлива складова іміджу соціального педагога
Моральні якості – це засвоєні норми моралі, які виражають
загальнолюдські цінності у ставленні до людині, спілкування в ході соціальної
роботи, соціально – педагогичної діяльності; моральні почуття – задоволення
від повсякденних проявів моральності (шанування людині, його гідності),
прагнення допомогти, підтримати клієнта та рішенні соціальних проблем. Це
задоволеність від сумлінного виконання школьної соціальної роботи, соціально
– педагогічної діяльності, своєї професійної діяльності, моральної за своєю
сутністю. Моральні якості проявляются в почуттях фахівця, як гідність, совість,
честь. Саме ці почуття сприяють формуванню моральних звичок.
– Коммуникативні якості (роблю, пов`язую, спілкуюся) – здатність
швидко будувати спілкування. Соціальний педагог постійно перебуває у
взаємодії, спілкуванні з клієнтом – тією людиною, якій потрібна його допомога.
Дієвість своєї діяльності залежить від мистецтва його спілкування з клієнтом.

– Соціально – перцептивні якості соціального педагога відбивають його
спроможність побачити й розуміти внутрішній стан себе і клієнта, з яким він
працює. До них належать:
– Педагогічна спостережливість – бачення своїх особенностей і клієнта,
динаміку їх проявів. Для соціального педагогу дуже важливим чинником
виступає, що як він може спостерігати на собі й у інший особистості;
– Педагогічна інтуїція – здатність бачити взаємозв`язок проявів
особливостей особистості та їх внутрішнього стану, індивідуальних рис,
перспектив вирішення, і навіть можливості вирішення завдань, які є
соціальними проблеми. Вона формується з урахуванням практичного досвіду у
школьній соціальній роботі з різними типами клієнтів. Для соціального
педагога дуже важливо вміти бачити своєрідність клієнта, його соціальні
проблеми і можливості розв`язання за допомогою цілеспрямованої
самореалізації;
– Рефлексія – вміння бачити себе очима іншої людини. Фахівець
соціальної сфери працює із людьми, й уміння бачити себе з боку дозволяє йому
критично ставитися до своєї поведінки і до того як він ставиться, до своєю
професійної діяльності. Рефлексія дозволяє бачити свої вади, вади суспільства і
цілеспрямовано працювати над собою для самовдосконалення.
– Педагогічне мислення – це здатність соціального педагогу усвідомлено
використовувати психолого – педагогічні знання у процесі професійної
діяльності, осмислювати педагогічні ситуації та методи їхнього вирішення;
– Педагогічна уява – здатність спеціаліста у процесі шкільної соціальної
роботи виявлявляти поведінку свого клієнта, динаміку змін. Вона дозволяє
йому визначити найбільш доцільну поведінку і вибирати найліпший спосіб
рішення соціальної проблеми клієнта. Педагогічне мислення та уява
розвиваються у процесі накопичення знань, їх осмислення, рішення
педагогічних завдань, накопичення досвіду.
Емоційні якості особистості характеризують переживання фахівця, який
він відчуває під час зустрічі з проблеми людини.

– Емоційна стійкість – самовладання, здібність до саморегуляції, яка
дозволяє соціальному педагогу володіти собою у різних ситуаціях професійної
діяльності. Вона виступає важливою умовою дієвості зусиль соціального
педагога, оскільки дозволяє йому управляти своїм станом у різних умовах
професійної діяльності і вже цим допомагає приймати зважені, осмислені
рішення, домагатися досягнення цієї мети;
– Емпатія – здатність емоційно відгукуватися на переживання клієнта,
співпереживати. Соціальний педагог працює із людиною, яка є жива істота.
Спроможність співпереживання дозволяє йому з більшою душевною теплотою
відноситися до внутрішнього стану клієнта, до тих реальних соціальних
проблем, які має, краще розуміти його внутрішній світ, переживання. Емпатія у
разі дозволяє фахівцю підбирати і використовувати необхідні саме у цій
ситуації прийоми взаємодії, які у більшій ступені допоможуть працювати з
клієнтом.
Отже, особистісні якості – важлива складова іміджу соціального педагога.
Діагностика особистісних якостей соціального педагога
Якості соціального педагога, визначені професійним стандартом: ...
педагогіки або практичної психології, з теорії особистості та діагностичні
методи:
  –  уміння слухати інших з розумінням і цілеспрямованістю;
–       уміння знайти інформацію та зібрати факти, необхідні для
підготовки соціальної історії, оцінки ситуації;
–      уміння створювати і розвивати взаємини, що сприяють успішній
професійній діяльності;
–     вміння спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну
поведінку, застосовувати знання з соціальної педагогіки або практичної
психології, з теорії особистості та діагностичні методи;
–      вміння активізувати зусилля підлеглих (індивідів, груп, спільноти) з
вирішення власних проблем, викликати довіру з їхнього боку;
–      вміння обговорювати гострі теми в позитивному емоційному тоні і
без вираження погроз;

–      вміння розробляти новаторські рішення проблем підлеглих;
–      вміння виявляти потреби для визначення терапевтичних
залежностей;
–      вміння вести дослідження або інтерпретувати висновки досліджень
і положень професійної літератури;
–      вміння забезпечувати і налагоджувати взаємини між
конфліктуючими індивідами, групами;
–      вміння забезпечувати міжвідомчі зв`язки;
–      вміння інтерпретувати і виявляти соціальні потреби та
ознайомлювати з ними відповідні органи (адміністрація, фінансові органи,
суспільні організації»).
Крім того:
–       високий професіоналізм, компетентність з широкого кола проблем,
високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і культури
духовної), володіння суміжними спеціальностями та знаннями з педагогіки,
психології, юриспруденції тощо;
–       доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність,
готовність прийти на допомогу, бажання прийняти чужий біль на себе,
милосердя, людяність, уміння співпереживати, емпатія;
–       комунікабельність, товариськість, уміння правильно зрозуміти
людину і поставити себе на її місце, гнучкість та делікатність, тактовність у
спілкуванні,  вміння слухати, здатність підтримати іншого і стимулювати його
на розвиток власних сил, уміння викликати довірливе ставлення до себе,
організаційні здібності.
З метою експериментального визначення особистісних властивостей
соціального педагога можна використати такі психодіагностичні методики:
1) з метою визначення рівня емоційного вигоряння – методику В. Бойка;
2) з метою визначення рівня психічної активації, емоційного тонусу,
інтересу, комфортності, напруження – методику М. Курганського;

3) з метою визначення рівня ситуативної та особистісної тривоги —
методику Спілбергера (адаптація Ханіна);
4) з метою визначення схильності особистості до конфліктної поведінки –
методику К. Томаса (адаптація Н. Гришиної);
5) з метою визначення рівня емпатичних здібностей – методику В. Бойка;
6) з метою визначення рівня соціально – психологічних настанов
особистості у мотиваційній сфері – методику О. Потьомкіної.
Визначення рівня емоційного вигоряння за методикою В. Бойка.
Методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигоряння».
Емоційне вигоряння – це вироблений особистістю механізм психологічного
захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на
вибіркові психотравмуючі впливи. Емоційне вигоряння є по суті надбаним
стереотипом емоційної, професійної поведінки. Слід звернути увагу насамперед
на окремі симптоми.
Визначення психічних станів особистості за методикою М. Курганського.
Загалом слід зауважити, що під психічними станами в інтерпретації цієї
методики розуміється цілісна картина психічного функціонування в обмежений
проміжок часу. Представлення цього функціонування у свідомості індивіда
реалізується у самооцінювання стану, що у багатьох випадках визначає
традиційні назви психічних станів (психічної активності, комфортності,
напруження, рівня емоційного тонусу та інтересу).
Визначення самооцінювання тривоги за методикою Ч. Спілбергера.
Особистісна тривога характеризує стійку схильність сприймати велике
коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Надто
висока особистісна тривожність зумовлює невротичний конфлікт, з емоційними
і невротичними зривами, психосоматичними захворюваннями. Особистості, що
належать до категорії високотривожних, здатні сприймати загрозу своєму
самооцінюванню і життєдіяльності у широкому діапазоні ситуацій та реагувати
достатньо вираженим станом тривоги. Високий показник особистісної тривоги
дає право припустити, що у піддослідного може з'явитися стан тривоги щодо
оцінювання його компетенції та престижу.

Ситуативна (або реактивна) тривога характеризується напруженням,
хвилюваннями, знервованістю. Надто висока реактивна тривожність викликає
порушення уваги, іноді – тонкої координації.
Стиль поведінки, що має найбільше кількісне вираження, вважається
домінуючим. Можливі випадки, коли людина у конфліктних ситуаціях
використовує різні стилі поведінки, що є найбільш корисними.
Стиль суперництва (конкуренції). Прагнення досягти задоволення
власних інтересів, незважаючи на інтереси інших. Активність дій та вольових
зусиль. Орієнтація на власні ідеали та здібності. Авторитарність, яка
спрацьовує в ситуаціях, коли потрібно швидко прийняти рішення; якщо
людина, що приймає рішення – досвідчений керівник; якщо ситуація є
критичною зусібіч або інші люди розгубилися і комусь потрібно зрештою
прийняти рішення.
Стиль співпраці. Активна участь у вирішенні конфлікту з відстоюванням
як своїх інтересів, так і інтересів партнерів. Спільне обговорення проблем та
потреб сторін спрацьовує в ситуаціях, де рішення важливе для обох сторін;
якщо стосунки з партнерами довготривалі й корисні; якщо є час і
можливість попрацювати над подальшим вирішенням складної ситуації; якщо
бажання обох сторін збігаються; якщо між партнерами є статусна рівновага.
Стиль компромісу. Здатність поступитися своїми інтересами з обох
сторін, що беруть участь у конфлікті. Прагнення прийняти рішення, що
задовольняє обидві сторони спрацьовує в ситуаціях, якщо обидві сторони
мають однакову владу, але протилежні інтереси; якщо треба виграти час і вас
задовольняє часткове рішення; якщо рішення потрібно прийняти швидко, тому
що це найбільш економічний і ефективний шлях; інші підходи до вирішення
проблеми здаються неефективними; є бажання зберегти стосунки з
протилежною стороною.
Стиль уникнення. Відсутність прагнення до кооперації. Пасивність у
відстоюванні своїх прав через неважливість для вас вирішення проблеми або у
безвихідній ситуації. Перенесення відповідальності за вирішення проблеми на
інших спрацьовує в ситуаціях, коли напруженість конфлікту досить висока і

треба її послабити; якщо рішення настільки незначні, що не слід витрачати
сили на його зміну; якщо треба виграти час на збирання доказів і підтримки
щодо іншого рішення; якщо виникає відчуття, що інші мають більше шансів на
вирішення проблеми.
Стиль пристосування. Здатність діяти спільно з партнером заради його
інтересів. Прагнення до гармонії у стосунках, комфортності обох сторін
спрацьовує в ситуаціях, коли треба зберегти мирні стосунки з партнерами;
якщо наслідок конфлікту важливіший для партнерів, ніж для вас; якщо у вас
мало влади або шансів на перемогу; якщо важливіші інтереси партнера, а не
власні; якщо ви вважаєте, що для партнера таке рішення буде певним уроком,
навіть якщо воно неправильне.
 Психологічні механізми формування іміджу – це
механізми  сприймання людини людиною… Механізмами сприймання людей, з
якими ми вже знайомі, є ідентифікація, рефлексія й емпатія.   Якщо ми
запримітили в людині хоча б одну негативну рисочку, то наше ставлення до неї
може швидко змінитися. Тривожні «червоні лампочки» на внутрішньому пульсі
сигналізації примушують нас змінити своє ставлення, очікуючи на небезпеку.
Ми відчуваємо смутну тривогу або роздратування і кажемо собі: «Я знаю таких
людей, їм не варто довіряти». Тобто в першу чергу важливо знати, якою є для
нас та чи інша людина – «своєю» або «чужою», і тільки після цього ми
звертаємо увагу на її дії та оцінюємо їх.  
 Педагогічний імідж починається формуватися  при навчанні студентів у
педагогічних вузах, де закладаються перші паростки майбутнього вчителя, але
формування вчителя майстра та його іміджу в більшому ступені відбувається у
системі післядипломної педагогічної освіти, де вчитель розкриває усі свої
здібності шляхом постійного удосконалення свого  педагогічного
досвіду. Таким чином, актуальним та доцільним є необхідність перетворення
існуючої системи  розвитку педагогічної майстерності на більш досконалий
рівень по створенню механізму форматирування стійкого цілісного образу
педагога (педагогічного іміджу), який  забезпечить оптимальні умови для
навчання та виховання учнів.