Відкритий лист усім поганим батькам!
Одного разу, коли мої діти будуть вже досить дорослими, щоб зрозуміти батьківську логіку, я скажу їм, якими злими були мої батьки, коли говорили мені:
-
Я тебе так любив, що постійно запитував, куди ти йдеш, з ким, і коли ти повернешся додому…
-
Я тебе так любив, що мав терпіння і чекав, коли ж ти зрозумієш, що твоя нова подруга або кращий друг не найкраща компанія.
-
Я тебе так любив, що уперто стояв у дверях твоєї кімнати протягом двох годин, поки ти там прибирав, хоча, в принципі, все це можна зробити за 15 хвилин!
-
Я тебе так любив, що давав тобі побачити гнів, розчарування і сльози в моїх очах. Діти повинні розуміти, що їхні батьки не ідеальні.
-
Я тебе так любив, щоб дозволяв брати на себе відповідальність за свої дії навіть тоді, коли покарання бували такими жорстокими, що вони майже розбивали моє серце.
-
Найголовніше: я тебе так любив, що говорив “Ні”, навіть тоді, коли я знав, що ти ненавидиш мене за це.
Це були найважчі бої з усіх. Я радий, що виграв, тому що врешті-решт, ти виграв теж.
І одного разу, коли твої діти достатньо виростуть, щоб зрозуміти логіку, яка мотивує “поганих” батьків, ти їм скажеш:
Поки інші діти їли цукерки на сніданок, я мусив їсти кашу, яйця і фрукти; коли у інших були чіпси і гамбургери на обід, мені доводилося їсти м’ясо, сир і овочі… Не кажучи вже про всі млинці та пироги, які моя мама пекла для нас… А ви можете собі уявити, що вона робила з вечерями, наскільки вони відрізнялися від вечерь інших дітей?
Мої батьки хотіли знати, де я в будь-яку мить дня. Можна було б подумати, що я був замкнений у в’язниці!
Вони хотіли знати, хто мої друзі, і чим ми займаємося…
Вони наполягали на тому, що якщо я сказав, що йду на годину, щоб це була саме година і не більше…
Мені соромно в цьому зізнатися, але мої батьки порушували закон про заборону використання дитячої робочої сили і змушували мене працювати! Я повинен був мити посуд, застеляти ліжко (який жах!!!), вчитися готувати, прибирати, прати, виносити сміття і багато-багато іншого з важких домашніх робіт.
Я думаю, що вони не спали ночами, придумуючи нові завдання для мене…
Вони завжди наполягали, щоб я говорив правду, тільки правду і нічого, крім правди. Коли я став підлітком, вони навчилися читати по моїх очах, що зробило моє життя зовсім нестерпним.
Мої батьки не дозволяли моїм друзям гукати під вікнами. Вони вимагали, щоб мої друзі підходили до дверей і знайомилися з ними. Тоді як у кожного вже був хлопець або дівчина в 12 або 13, я повинен був чекати 16-ти…
Через моїх батьків, у мене не з’явився життєвий досвід, який був у інших. Мене ніколи не ловили на магазинній крадіжці, вандалізмі, алкоголізмі, і не заарештовували за будь-який злочин. Це все їхня вина!
Але тепер, коли я вийшов з батьківсього дому, я – освічений, чесний і дорослий чоловік, я роблю все, щоб бути таким же поганим батьком, як мої батьки.
Я думаю, що те, що відбувається з нашим світом сьогодні, це через брак таких поганих батьків!
Так що спасибі всім батькам, які були такими поганими для нас у дитинстві та юності, щоб навчити нас бути поганими хорошими людьми.
Стефані Шарьє-Ошер
