Батькам на замітку

Звідки береться невпевненість?

Три основних фактори, що впливають на формування «впевненості у собі», «любові і прийняття, - таким, який я є»:

1. Темперамент

Діти, які мають чутливий, його ще називають «емоційно-вразливий» тип темпераменту, мають більшу схильність ближче брати до серця невдачі, докори та порівняння. У них швидше з‘являються сумніви щодо себе.

2. Задоволення базових емоційних потреб.

Батьки - це ті особи, які можуть як «підливати» впевненість, так і давати «токсичні послання» своїм дітям.

Важливо, як ми задовільняємо потреби у безпеці, прийнятті, допомагаємо заспокоїтись, дозволяємо бути собою та не тиснемо вимогами чи очікуваннями.

Коли ми кажемо: «ти мусиш успішно зробити»

Діти чують : «від мене мають очікування, я повинен не підвести» і створюється внутрішній тиск.

Коли ми кажемо: «хлопці не плачуть, ти як...»

Діти чують: «те що ти відчуваєш сум - неприпустимо»

Ми - батьки, самі ж можемо сіяти некорисні послання.

Коли ми кажемо: «я тебе так люблю, коли ти чемний»

Діти чують: «я можу заслужити любов, коли поводжусь як від мене хочуть інші»

Належне задоволення сіє впевненість та віру і людей та світ загалом.

Коли ж в силу різного власного досвіду дорослі цього не роблять, утворюється спочатку думка, далі вона посилюється і переходить у стійке відчуття.

3. Середовище ( школа, садок, друзі)

Якби батьки в належний спосіб не оберігали і задовольняли потреби дитини, окрім дому, «токсичні» послання дитина може отримати також і від важливих дорослих. Це можуть бути вчителі, тренери, вихователі. Від того, що кажуть дорослі залежить як у майбутньому ми будемо вірити у себе. Чи буде нам легко давати раду з викликами.

Ми не маємо повного контролю над тим, що відбувається з дітьми поза домом, та можемо на це вплинути.

Коли ці три фактори між собою взаємодіють, у дітей формується думка про себе: «я гірша за інших», «я невдаха», яка залишається на довгі роки.

Притча «Про двох вовків»

Колись один мудрець відкрив своєму внукові життєву істину.

У кожній людині відбувається боротьба , дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк символізує зло: заздрість, егоїзм, амбіційність, брехливість, жадібність. Другий вовк символізує добро: миролюбність, любов, доброту, відданість.

Онук , який перейнявся словами дідуся до глибини душі, замислився й запитав:

    -А який же вовк усе ж перемагає?

Старий усміхнувся й відповів:

• Завжди перемагає той вовк , якого ти годуєш!

Притча про  жорстокість

В одному з монастирів Шаоліня майстер навчав своїх учнів. І якось учень поставив майстрові запитання :

• Учителю, а як дізнатися, наскільки я жорстокий ?
•  Щоразу, коли ти завдаватимеш удару своєму ворогові, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз не відчуєш болю – знай, жорстокість захлиснула тебе.

              У засобах масової інформації все частіше з’являються новини про нестерпну жорстокість, носіями або жертвами якої є неповнолітні діти.

              Українське суспільство переживає не найкращі часи : насильство в родині, нерівність, підвищена агресивність підлітків, вживання наркотиків, алкоголю, розкута сексуальна поведінка дітей та підлітків. Усе це знаходить своє вираження в поведінці та в стосунках між дітьми та між дітьми та дорослими.

           Насильство – це дії над однією людиною або кількома людьми, що характеризуються такими ознаками :

• Чиняться усвідомлено, цілеспрямовано;
• Заподіюють шкоду ( фізичну, моральну, матеріальну);
• Порушуються права та свободи людини;
• Той, що чинить насильство, має значні переваги, це зводить до нуля ефективний захист жертви насильства.

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ОРГАНІЗМУ ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕМПЕРАМЕНТУ

Від темпераменту людини залежать багато психічних факторів:

швидкість виникнення психічних процесів;

пластичність і стійкість психічних явищ, легкість їхньої зміни і переключення;

темп і ритм діяльності;

інтенсивність психічних процесів;

спрямованість психічної діяльності на визначені об'єкти.

Для психічної напруженості властивий високий рівень активності і вагомі витрати нервово-психічної енергії. Рівні психічної напруженості в людей можуть бути різними, що пов’язано з темпераментом, тому і реакція на екстримальні/стресові ситуації відрізняється:

Холерик

У холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, запальний, агресивний.

У визначеній екстремальній ситуації холерик або почне влаштовувати паніку, або візьме на себе відповідальність, виявить себе в бурхливій діяльності, що може виявитися як корисною, так і абсолютно марною для навколишніх.

Йому буде нелегко справитися з покладеною на себе відповідальністю, бо холериків відрізняє така властивість темпераменту як ригідність - негнучкість пристосування до зовнішніх умов. У той же час людина холеричного темпераменту при вдалому збігу обставин здатна проявляти велику силу волі.

• Сангвінік

Також відрізняється великою рухливістю, однак людина легше пристосовується до умов життя, що змінюються. Сензитивність у нього незначна, тому відволікаючі фактори діяльності не завжди негативно впливають на його реакцію.

Їм властива значна резистентність - можливість чинити опір несприятливим умовам.

Здатний швидко зосередитися, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність, швидкий темп мови, швидке включення у нову роботу.

У випадку стресової ситуації така особа буде в силах швидко оцінити масштаб і серйозність що відбувається, зважити всі «за» і «проти» можливих рішень проблеми і зможе прийняти вірне. Сангвінік швидко реагує на навколишні події, неприємності переживає легко.

Флегматик

Такі особи не відрізняються ініціативністю, тому часто мають потребу в керівництві при будь-якому виді діяльності. Вони не спритні, перебудовують навички і звички. Флегматик може стримувати свої імпульси, не відволікатися при впливі подразників. У той же час інертність психічних процесів позначається на недостатній гнучкості в діях.

В екстренній ситуації флегматик не стане наводити паніку, істерити. Він спостерігатиме за тим, хто і що робить, обере для себе потрібний варіант і почне діяти. Навіть при великих неприємностях зберігає спокій, відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням.

Меланхолік

Це людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Меланхоліки невпевнені у собі, боязкі, а найменші труднощі змушують їх опускати руки. Вони неенергійні і ненаполегливі, легко стомлюються і мало працюють, болісно реагують на раптове ускладнення ситуації, відчувають сильний страх у небезпечних ситуаціях, часто почувають себе непевно.

Меланхоліки часто здаються навіть перед несуттєвими проблемами, тому в складній ситуації, що вимагає найшвидшого рішення, вони можуть нічого не робити, і з боку може здаватися, що вони до усьому байдужі.

АВТОРСЬКА ТЕХНІКА "ЗАХИСНА ПАРАСОЛЬКА"

Базовою потребою в житті кожної людини, а особливо дітей є почуття безпеки. Закріплювати його і давати можливість дитині самодопомагати собі в непростих ситуаціях, відновлювати ресурсний стан допоможе саме ця техніка.

Тож для роботи знадобляться олівці, фломастери чи гуаш та аркуш паперу.

Робота проходить у 4 етапи.

1 етап. Попросіть дитину зверху або в центрі аркуша зобразити парасольку таку, яка могла б захистити від будь-яких зовнішніх невзгод. Нехай дитини розфарбує її так, як їй найбільш подобається.

2 етап. Попросіть дитину зобразити фігурку хлопчика або дівчинки (проекцію себе) під парасолькою так, аби фігурка відчувала себе максимально захищеною від впливу навколишнього світу.

3 етап. Нехай дитина промалює кордони захисту парасольки. Тобто виділила той простір, який вона буде закривати собою від зовнішніх негараздів. (Буває, що діти не хочуть промальовувати ці кордони - це окей, і це швидше за все про її довіру до світу. Дітки, які прожили травмуючий досвід зазвичай себе оточують такими коидонами, як додатковим захистом).

4 етап. Попросіть дитину уявити, що крім того, що парасолька захищає, вона ще й має чарівну особливість: коли відкривається, з нею висипаються різні-різні радості і задоволення, які роблять людину під парасолею радіснішою і щасливішою. Нехай дитина промалює в захисному просторі парасольки всі радості, які спадають їй на думку.

5 етап. Важливо по завершенню техніки проговорити дитині, що ось ці радощі, які вона промалювала і є тими маленькими рятівними речами, які безпосередньо їй допомагають позбутися від суму, страху і поганого настрою. Їй варто просто в такі моменти підійти до своєї парасольки і скористатись однією із зазначених нею підказок.

Таким чином, дитина вчиться самоорганізовуватись і справлятися самостійно зі своїми труднощами.

"Тибетський тест"

Цей незвичайний тест показує дуже цікаві результати. Потрібно відповісти всього на 3 запитання.

Відповідайте чесно, не варто підглядати у відповіді, інакше тест втратить свій сенс.

Візьміть олівець і папір для того, щоб записати ваші відповіді. В кінці тесту ви дізнаєтеся дещо важливе про себе і своє життя.

Відповідайте на кожне запитання по порядку.

Не варто довго обмірковувати відповіді. Пам’ятайте, що кращі відповіді – це перше, що спало на думку.

Запитання:

1. Уявіть, що перед вами 5 цих тварин. Розмістіть їх в будь-якому порядку, який вам подобається:

Корова

Тигр

Вівця

Кінь

Порося

2. Напишіть по одному слову, з яким у вас асоціюється кожне слово з цього списку:

Собака – …

Кіт – …

Щур – …

Кава – …

Море – …

3. Подумайте про 5 знайомих вам людей, які важливі для вас в житті. Виберіть для кожного з цих кольорів одного з цих людей. Для кожного кольору можна вибрати тільки 1 людину:

Жовтий – …

Помаранчевий – …

Червоний – …

Білий – …

Зелений – …

Тест пройдено!

А тепер подивимося результати тесту:

1. У відповіді на перше питання визначаються ваші життєві пріоритети:

Корова означає кар’єру.

Тигр – це почуття власної гідності.

Овечка – це любов.

Кінь означає сім’ю.

Порося символізує гроші.

2. З відповідей на друге питання ви можете дізнатися дещо про своє життя, яким ви підсвідомо його бачите.

Ваша асоціація з собакою має на увазі вашу власну особистість.

Ваша асоціація з котом символізує особистість вашого партнера.

Ваш опис щура має на увазі ваших ворогів.

Ваша асоціація з кавою – це ваше ставлення до задоволення власним життям.

Ваше опис моря означає ваше власне життя.

3. Як розшифровуються кольори, які ви вибрали для 5 важливих у вашому житті людей:

Жовтий – людина, яку ви ніколи не забудете і яка зробила сильний вплив на ваше життя.

Помаранчевий – людина, яка для вас є справжнім другом.

Червоний – людина, яку ви щиро любите.

Білий – ваша рідна душа.

Зелений – людина, спогади про яку будуть з вами все життя.

ЯК ВІДПУСТИТИ ОБРАЗУ

Образа - це почуття, яке може отруїти все життя. Це камінь на грудях який тягне на дно. Він не дає вільно дихати жити і розвиватися. Це негатив який здатен з'їдати енергію, знищити відносини і все навкруги.

Спробуйте поговорити з тією людиною, на кого ображається. Часто буває, що людина навіть не підозрює що ви на неї ображаєтеся, а спокійно живе своїм життям, в той час коли образа з'їдає вас зсередини. Але говоріть без емоцій, криків і образливих слів.

Пропоную вам техніку, яка може допомогти вам відпустити образу якщо бесіда з людиною вам не допомогла або з якихось причин поговорити немає змоги.

 ЛИСТ ОБРАЗИ

Візьміть аркуш паперу та ручку, сядьте зручніше. Подумки згадайте всі почуття, емоції, слова, пов'язані із ситуацією. Та перенесіть свої почуття на папір. Пишете від серця, не аналізуєте. Напишіть листа людині, з якою сталася сварка або розлад. Просто вилийте на папір всі ваші негативні емоції.

Це така собі робота підсвідомості. Ви даєте поштовх для внутрішньої переробки емоції.

Важливий момент – листа ми не віддаємо адресату, і не перечитуємо написане.

Потім можете спалити або розірвати листа.

Під час написання листа ви можете відчути потребу поплакати. Це добре – це сльози очищення. Не стримуйте себе.

Наприкінці письмової практики рекомендую подякувати людині, якій ви адресуєте лист, за весь той досвід, який ви отримали завдяки ньому. Адже негативний досвід – найцінніший. Тому що він нас чомусь вчить.

З вірою та турботою про Вас!

@Ольга Калашник

@Psiholog_Olga_Kalashnik

Як навчити дитину справлятися із тривожністю?

Почуття тривоги – це нормальна частина життя, особливо етапів дорослішання та навчання. Але занадто сильне занепокоєння може руйнівно впливати на життя: під дією цього почуття дитина починає уникати складних ситуацій, конфліктувати та впадати у відчай.

Кожна третя людина протягом життя відчуває тривожні розлади. Якщо їх не лікувати, вони можуть спричинити депресію. Лінн Лайонс, клінічна соціальна працівниця та психотерапевтка, за три десятки років практики розробила власний підхід для лікування тривожних розладів у дорослих та дітей і розповідає про нього на конференції Positive Parenting, де вчені, психотерапевти та педагоги діляться з батьками власними підходами виховання.

Що таке тривожність?

Тривожність – це стан нервозності та занепокоєння, його відчувають і дорослі, і діти. Вона виникає в «просунутій» префронтальній корі головного мозку, де ми розв’язуємо проблеми та уявляємо різні ситуації. Це місце, де в дитини виникають думки: «Ой, а якщо я помилюся? А якщо мене хтось вкраде? Що, якщо я скажу щось неправильно перед класом?». Або в батьків: «А якщо дитина захворіє? А якщо я поїду на вихідні та дитині буде так самотньо, що це зруйнує наші стосунки назавжди?».

У тривозі ми представляємо все, що може статися: в голові ніби виникають короткі страшні відеоролики. Ці послання про небезпеку отримує амигдала – примітивна, якщо порівняти з префронтальною корою, частина мозку. Отримавши сигнал, вона вмикає систему захисту: передає сигнали далі, тіло приходить до стану, ніби на нього напав ведмідь грізлі. Система захисту, якою управляє амигдала, створена для того, щоб дістати вас із будь-якої небезпечної ситуації, в яку ви потрапляєте. Але амигдала не може розпізнати різницю між реальною та уявною небезпекою.

Проблема із сучасною тривожністю у тому, що боротися немає з чим. Це тільки наші побоювання, що щось може статися. Ми багато та яскраво про це думаємо, детально уявляємо, як це відбудеться. А далі з’являються фізичні симптоми: ми червоніємо, напружуємося, починаємо тремтіти чи біжимо в туалет. Коли ми відчуваємо це в тілі, то думаємо: «Який жах, що зі мною відбувається?». А нещасна амигдала говорить: «Так, ми в небезпеці, відбувається те, чого я боялася!» Цей процес може бути по-справжньому драматичним, але багато дітей та батьків цього не усвідомлюють. Просте усвідомлення процесів, які відбуваються в тілі, допоможе знизити рівень тривоги. Це перше, чого я навчаю батьків та дітей.

Як тривога передається від батьків дітям

Занепокоєні батьки мають великий вплив на дітей. У тривожних сім’ях багато розмовляють про небезпеку, ризики, погані речі, які можуть статися, – там бачать світ як небезпечне місце. Такі батьки стають рольовою моделлю для дітей, вони транслюють постійний відчайдушний пошук упевненості та комфорту. Дитина тривожних батьків може так само постійно шукати заспокоєння, раз за разом запитувати: «Мамо, ти забереш мене із садочка?», або, якщо це підліток, надсилати багато повідомлень: «Мамо, у мене щось із животом, можливо, я захворів?». Якщо така поведінка повторюється, батьки мають запитати себе: «Чи роблю я щось, що запускає тривогу в моєї дитини?».

Коли ми знову і знову заспокоюємо дитину зовні, ми не даємо простору для розвитку внутрішньої впевненості. Часто в тривожних сім’ях діти не довіряють самим собі, своєму внутрішньому голосу. Це тягнеться з дитинства в доросле життя: тривожні діти виростають і стають тривожними батьками.

Якщо дитина ставить питання знову і знову, запропонуйте їй знайти відповідь всередині: «Здається, хвилювання робить тебе забудькуватим. Ми вже говорили про це, звернися, будь ласка, до свого розумного мозку і дістань звідти цю інформацію». Так ми формуємо внутрішню впевненість. Завдяки їй доросла людина може сказати собі, що щось іде не так: «Окей, справи погані, але я впораюся».

Інша поведінка, коли є тривога в сім’ї, – уникання звичайних речей, щоб не зіткнутися з неприємними почуттями. Якщо ви не любите кататися на американських гірках, з вами все гаразд. Але що, якщо ви не любите розмовляти з незнайомими людьми? Або не хочете відповідати вчителю в школі чи взагалі з’являтися в школі? Дитина таких батьків відмовляється від активностей, у яких вона має діяти самостійно. Вона говорить: «Я просто не хочу, це нудно!». Постійно уникаючи тих чи інших ситуацій, ми йдемо на поводі в тривоги: у короткостроковій перспективі ми почуваємося краще, але в довгостроковій підтримуємо патерни поведінки під час тривоги. Так формується розлад.

Які техніки звільнення від тривожності можна використовувати

Головне, що потрібно донести до тривожних дітей: це нормально, якщо ти нервуєш. Так, у житті може виникнути проблема, яку потрібно розв’язати. Трапляються речі, через які ти хвилюєшся. Ти йдеш у нове місце, зустрічаєшся з групою незнайомих дітей, до тебе приходить нова няня, батьки вперше йдуть допізна. Звичайно, ти почуваєшся некомфортно та невпевнено – у цій ситуації так і почуваються.

Далі потрібно навчити дитину навички вирішення проблем. Якщо ти відчуваєш тривогу, треба постаратися зрозуміти, з чим ти стикнувся. Варіантів лише три: це небезпека (пожежа в домі, й необхідна вся енергія, щоб його покинути), проблема, яку потрібно вирішити (ситуація, в яку потрібно вникнути та знайти вихід), або це просто шум («а раптом, а раптом, а раптом»), який крутиться в голові.

Зрозуміти, що тривожить

Спочатку зверніть увагу на предмет тривоги. Що саме тривожить? Надовго концентруватися на тому, що тривожить дитину, не потрібно. З часом предмет тривоги, як і життя дитини, неуникно буде мінятися. Усвідомлення поточних тривог потрібно для того, щоб зловити момент, коли тривога проявляється, і зрозуміти, як розвивається процес – як тривога працює. Цей досвід легко перенести на всі нові ситуації.

«Дістати» тривогу назовні

Коли тривога проявляється, потрібно «зловити» її та дати їй ім’я, створюючи таким чином дистанцію між собою та своєю тривогою. На цьому етапі важливо перетворити тривогу на жарт: придумати смішне прізвисько, уявити у вигляді персонажа, проговорити смішним голосом речі, які лякають. Ви можете сказати дитині: «Ну, подивімося на твою тривогу!» – взяти листок і разом намалювати її. Або: «Зараз я дістану твою тривогу!» – і зробити жест, ніби ви виймаєте її з голови дитини з дивним звуком.

Звичайно, підлітки при цьому закотять очі: «Ти що, серйозно?». Тому з ними потрібно говорити «дорослою» мовою: «Я хочу, щоб ти навчився помічати цей патерн мислення та дистанціювався від нього. Коли ти зможеш подумки відступити та подивитися на свої думки та реакції, ти станеш набагато сильнішим». Далі попросіть підлітка уявити, ніби тривога – це неприємна людина, яка все повчає і повчає, а ти думаєш: «Замовкни, будь ласка. Ну як ти дістала». Це допомагає дуже легко схопити сам концепт відмежування від тривоги. І цього виявляється достатньо – далі ти просто розважаєшся.

Одна моя пацієнтка придумала, що тривога – це її бабуся (вона була найтривожнішою людиною в сім’ї). Її тривога-бабуся була маленьким створінням, яке сидить на плечі. Моя пацієнтка брала її трьома пальцями, струшувала з себе та казала: «Вибач, Мі-мі, але я повинна жити своїм життям».

Таких персонажів з іменами придумують собі і мої пацієнти-батьки. Я говорю дітям: «А тепер помічай, коли твою маму починає мучити Гледіс-тривога, та нагадай мамі, що Гледіс – не частина сім’ї». Коли батьки починають транслювати дитині послання, що «світ – це небезпечне місце», я даю дитині можливість побачити це та допомогти мамі згадати, що її тривога не повинна впливати на життя. І це потужне зрушення для сім’ї.

Зробити тривогу передбачуваною

Ми навчилися екстерналізувати тривогу – усвідомлювати моменти, коли вона починає виступати із заявами, які лякають. Тепер потрібно зробити її появу передбачуваною. Це не означає, що потрібно постійно чекати на тривогу. Просто є ситуації, в яких вона обов’язково виникає, тому що це цілком нормально для людини: амигдала робить свою роботу.

Предмети тривоги можуть бути різними: хтось боїться змій, хтось – виступати на публіці, але механізм виникнення завжди однаковий. Під час появи тривоги ми здатні відступити на крок назад та усвідомлювати думки, які виникають у префронтальній корі, те, як вони «запалюють» амигдалу та передаються по всьому тілу. Ми викрили тривогу і тепер можемо сказати: «Звичайно, ти з’явилася. Тому що я йду в нову школу чи складаю екзамен з водіння». Ви потрапляєте в незнайому ситуацію – тривога прагне повернути вас до комфорту. Тепер ви здатні не вестися на її заяви, як це було раніше, а відчути легку нудьгу та подумки відповісти: «О, привіт, тривого, саме вчасно! Так-так, як завжди одне й те саме». Так ми змінюємо свої стосунки з тривогою та вчимося давати їй іншу відповідь.

У роботі з дітьми мені допомагають картки. Я прошу дитину написати три улюблені речі, які каже їй тривога: «Ця собака вкусить мене / Метелики небезпечні / В басейні акули». А на іншому боці картки ми пишемо «Мої відповіді тривозі». Це не мають бути спростування тривоги на зразок «У басейні немає акул». Це відповіді самій тривозі: «Тривого, ти дуже передбачувана» або «Тривого, ти заважаєш вчитися мені нового». Дітям це дуже подобається, вони носять картки у своїх пеналах і знають, що у них завжди є відповідь тривозі. Така навичка допомагає рухатися по життю: впізнавати тривогу в нових ситуаціях та відповідати їй.

Практикувати некомфортні ситуації

Єдина можливість навчитися впевнено справлятися з тривогою – практика. Якщо ми сприяємо тривозі й робимо те, чого вона вимагає, амигдала постійно отримує підтвердження, що небезпека є. Нам потрібно створити протилежний досвід – досвід дії в ситуаціях, коли ти нервуєш, розчарований чи зробив помилку. Для цього ми маємо дозволити дитині потрапляти в нові некомфортні ситуації.

Спочатку потрібно тільки наблизитися до предмета тривоги. Ми стараємося підійти до ситуації, яка тривожить, так, щоб амигдала не отримала повідомлення про небезпеку. Тривога потребує, щоб ми поставилися до того, що відбувається, максимально серйозно. Ми ж діємо інакше (наша ціль – знизити спротив): позитивно, з грою та гумором. З молодшими дітьми придумуємо наклейки, даємо їм маленькі нагороди, які будуть стимулювати. Зі старшими граємо в рольові ігри: спочатку я виступаю у ролі тривоги, потім вони. Ми тренуємося відповідати тривозі й таким чином створюємо новий досвід. Діти діють і прокладають нову стежку у своєму мозку.

Ціль у тому, щоб дитина навчилася відчувати комфорт у дискомфорті, адаптувалася до нього. Якщо ми йдемо в нове місце, не потрібно говорити: «Ми йдемо на гімнастику, вчительку звати Люсі». Ми маємо сказати: «Ми йдемо на гімнастику, я думаю, твоя тривога може проявитися, що вона тобі скаже? Що ти їй відповіси? Розкажи». Ми маємо дати зрозуміти, що тривога у цій ситуації нормальна, і бути поряд, щоб підтримати дитину, якщо вона не впорається.

Цей процес вимагає уваги. Спочатку ви готуєтеся до ситуації, потім намагаєтеся потрапити в неї та аналізуєте після того, як все вдалося. Одна моя маленька пацієнтка усвідомила, що тривога зростає, коли вона прощається з мамою в садочку. Після цього вона ще продовжувала плакати, але говорила при цьому: «Це момент прощання, мамо! Це момент прощання, мамо!» Це протилежно до прагнення позбутися тривоги. Це про навчання: ти просто вчишся усвідомлювати свої почуття, керувати собою та повертати стійкість.